Український художник та дизайнер Езра Пастор, який нині живе з родиною в Ужгороді, не перестає називати Крим своїм справжнім домом. Попри вимушений переїзд із центральної України, Пастор зберігає глибокий зв’язок із кримською землею, караїмською спадщиною і робить усе можливе, щоб популяризувати культуру корінних народів Криму.
Езра розповідає: його перші спогади пов’язані з Кременчуком, але з 2019 року Закарпаття стало для родини новим прихистком. Ужгород він називає “Кримом без моря” — саме тут вперше відчув справжній затишок, поєднання гірської енергії та мультикультурної атмосфери. “Місто невелике, але з характером, — зізнається митець. — Я живу на пагорбі, звідки видно ліс і все місто. Це особливе відчуття — мати природу під боком”.
Езра відверто ділиться особистим досвідом самоусвідомлення: про своє караїмське коріння дізнався у підлітковому віці, а справжнє прийняття цієї ідентичності настало пізніше — коли вперше спробував “зібрати докупи” власну історію, мову і культуру. “Мені важливо, щоб про караїмів говорили, щоб культура жила далі. Ми часто мовчимо, втрачаємо зв’язок з минулим, а треба не боятися відкриватися світу”, — говорить він.
Пастор багато часу присвячує дослідженню історії Криму, розповідає про міфи й реалії кримських татар, караїмів, тісно переплетені народи й культури півострова. Він згадує власну сімейну історію: його прадід Лука Очан вижив після масового розстрілу родини в Криму і зростав у чужій для себе Донеччині, а потім зумів дати старт новій гілці роду.
Бути караїмом, за словами Езри, означає відчувати в собі “велику відповідальність і біль за те, що культура зникає”. Він відверто критикує закритість сучасної караїмської громади, її пасивність і втрату спадкоємності, але при цьому зберігає віру, що відкритість та популяризація — єдиний шлях до збереження народу.
Переїзд до Ужгорода допоміг Пастору переосмислити ідентичність, наповнити творчість новими сенсами. Саме тут він створює колекції одягу, присвячені відомим українцям, шукає свою формулу мистецтва як інструменту збереження та розвитку культури. “Мистецтво дає голос навіть тим, кого вже не чути. Через виставки, музику, літературу ми можемо дати друге життя нашій історії”, — переконаний митець.
Езра багато говорить про важливість Криму у власному житті — це земля, яка заряджає, це “місце сили”, де все відчувається на 100%. Найкращі спогади пов’язані з природою півострова, ароматами, ранковим вітром, гірськими краєвидами. “Я часто кажу, що дім — це коли ти, як телефон, стаєш на зарядку. І для мене ця зарядка — Крим”, — зізнається він.
Окрема тема розмови — мова та релігія караїмів, тісний зв’язок із кримськотатарською культурою, болісні історії депортацій і радянських репресій. Езра звертає увагу, що сьогодні в Україні лишилося близько 800 караїмів, а мова й традиції зникають на очах.
Митець наголошує: популяризація культури починається з освіти й мистецтва, а українське суспільство має розуміти цінність кримського різноманіття. Він мріє про спокійне життя у вільному Криму, можливість передати дітям не лише знання, а й відчуття власної гідності, краси і близькості до рідної землі.
“Я хочу повернутися додому — у справжній Крим, разом із родиною. Мріяти про просте, мирне життя, де найбільша проблема — це зламаний бойлер, а не окупація”, — підсумовує Езра Пастор.
