Закарпатське село Лисичово приховує справжній історичний скарб. Тут досі успішно функціонує старовинний музей-кузня “Гамора” – абсолютно єдиний діючий об’єкт такого типу на теренах сучасної України. Аналогічні діючі пам’ятки європейці спромоглися зберегти лише в Чехії та Німеччині. Туристи їдуть сюди за унікальною атмосферою минулих століть.
Головне диво копальні – величезний механізм.
Вода зі спеціального водосховища, відомого як касня, тече дерев’яними лотоками. Коли майстри відкривають конусоподібний отвір, потужний потік падає безпосередньо на колесо. Воно крутиться і запускає велетенський молот вагою аж 150 кілограм. Сила кожного окремого удару дорівнює чотирьом кінським силам.
“Лотоки — це дерев’яні скрині, в які попадає вода із своерідного водосховища, яке в народі називають касня. З лотоків через конусоподібний отвір, який відкривають майстри в кузні, вона попадає на колесо. Колесо таким чином обертається, приводить у рух молот вагою 150 кілограм. Один удар молота має чотири кінські сили. Принцип дії цього колеса — це принцип дії водяного млина”, — розповіла Ольга Петровці.
Сьогодні пам’ятка XVIII століття продовжує служити місцевій громаді. Директор установи Віктор Петровці поділився планами незабаром організувати на етнографічній локації урочисте свято для випускників сільської школи. Колись тут вирувало масштабне промислове виробництво.
“Раніше тут була побудована сама кузня. Тут працювало 24 людей в три зміни. Робили в основному реманент, який призначений для обробітку ґрунту сільського господарства, а також лісового. Звідси навіть відправляли вироби в Угорщину, Румунію, Австрію, Югославію”, — розповів Віктор Петровці.
Спочатку на цьому місці стояла велика паперова фабрика. Згодом приміщення переобладнали для металообробки: 24 ковалі беззупинно працювали у три зміни. Вони масово виготовляли сільськогосподарський та лісозаготівельний реманент. Готову продукцію експортували до Румунії, Югославії, Австрії та Угорщини.
Зараз тут хазяйнує 76-річний майстер Михайло. Коваль працює в цих стінах ще з 1985 року. Він створює міцні підкови, витрачаючи на одну штуку всього від п’яти до семи хвилин. Чоловік визнає виключно волинське або натуральне деревне вугілля, бо пресований брикет не тримає жар.
Музейна колекція також демонструє рідкісні побутові предмети колишніх горян. Екскурсоводи показують традиційний одяг, інструменти для вовни та давні кросна – ткацький верстат для килимів-доріжок. Особливим експонатом є дерев’яна дитяча колиска, якій уже виповнилося понад 150 років.
“Тут зберігається одяг, у який одягалися наші прабабусі, прадідусі. Також ткацький верстат своєрідний, тобто кросна. На кроснах ткали покрівці, рушники. Маємо колисочку, якій більше 150 років і в ній колисалися десь наші прабабусі, прадідусі”, — розповіла працівниця музею.
Окремий інтерес відвідувачів викликає раритетна дорожня скриня. Один із тутешніх селян брав її із собою, коли вирушав на армійську службу. Всередині досі лежить унікальна паперова довідка, яка тоді засвідчувала особу солдата і заміняла звичайний паспорт.
Більшість лисичівців традиційно займалися скотарством та випасом овець. Про це свідчить поплюваник – масивна палиця закарпатських вівчарів. Також в експозиції виставлено старий дерев’яний пральник. Цим нехитрим пристроєм прали брудний одяг задовго до появи перших пральних машин. Про унікальний об’єкт детально розповіли журналісти Суспільного.
Тут зберігають живі ремесла.
