12 грудня 2025 року стало відомо про смерть українського естрадного співака, композитора, народного артиста України Степана Гіги. Йому було 66 років.
Після звістки про втрату соцмережі заповнилися словами про артиста – від родини й близьких до музикантів, публіцистів та посадовців. У цих дописах повторюється одна думка: його пісні давно вийшли за межі сцени й стали частиною пам’яті кількох поколінь.
На офіційній Instagram-сторінці артиста написали:
“Сьогодні наше серце зупинилося разом із серцем Степана Гіги. Пішов з життя Великий Артист, Людина з неймовірною душею, чиї пісні стали частиною історії та пам’яті для мільйонів. Висловлюємо щиру подяку всім прихильникам за вашу любов, підтримку та теплі слова, які ви дарували Степану Петровичу впродовж багатьох років. Ваша любов була для нього безмежно важливою”.
Закарпатський письменник Василь Кузан – автор слів пісні “Золото Карпат” і близький друг Гіги – згадав, що його хіти давно живуть самостійним життям, коли їх співає не лише сцена, а й люди.
“Пісні Степана звучали й звучатимуть завжди, бо багато його хітів співає народ. Його щира душа співатиме тепер в ангельському хорі, “у райськім саду”… А з нами залишаються тільки спогади. 66 років і 24 дні земного життя – це так мало. Ще стільки могло бути створено… Немає слів. Плачу”.
У хорі “Гомін” наголосили, що їхня історія з піснею “Цей сон” стала для колективу визначальною – і саме тому звістка про смерть артиста відчулася для них по-особливому.
“Сьогодні нас покинув справжній метр української естради – Степан Гіга. Для хору “Гомін” ця втрата відчувається по-особливому. Його легендарний хіт “Цей сон” став для нас доленосним. Виконуючи цю пісню, ми відчули неймовірну енергію та любов тисяч слухачів, які співали її разом з нами в залах та мільйонами переглядали в соцмережах.
Дякуємо Вам, Маестро, за музику, яка об’єднує покоління і жанри. Дякуємо, що дали нам можливість торкнутися Вашої творчості і через неї знайти шлях до сердець багатьох українців. Ваші пісні житимуть, доки ми, українці, співатимемо”.
Павло Зібров написав про Гігу як про людину, з якою боляче прощатися не лише професійно – як із голосом епохи, а й по-людськи.
“Степане… Світла пам’ять, друже. Серце стискається від болю і досі не віриться, що я пишу ці слова. Неймовірний артист, світла людина. Твій голос і твої пісні – це частина нашого життя, частина коду України. Вони назавжди з нами, у наших серцях! Щирі співчуття рідним. Спочивай з миром”.
Народний артист України Павло Дворський назвав Гігу своїм творчим побратимом і пригадав сцени та закулісся, де вони не раз перетиналися.
“З глибоким сумом дізнався про відхід у вічність мого творчого побратима, Народного артиста України, незрівнянного Степана Гіги. Серце відмовляється вірити, що ми більше не зустрінемося за лаштунками. Ми не раз стояли на одній сцені, ділили радість творчості та любов нашої публіки. Ці спільні моменти залишаться у пам’яті назавжди.
Це величезна, непоправна втрата для української пісні та для всіх нас, хто знав Степана як світлу, талановиту та щиру людину”.
Артем Пивоваров зізнався, що новина стала для нього важкою ще й тому, що їхній спільний реліз у межах проєкту “The Вуса” вийшов зовсім нещодавно.
“Важко усвідомити цю новину… Ми випустили наш спільний реліз буквально місяць тому. Я не хочу в це вірити. Це була людина справжньої місійності, яка щиро вірила, що має служити людям. Степан Петрович був не просто артистом, він був людиною світла. Його присутність, його голос, його ставлення до людей завжди несли тепло і силу. Такі люди залишають слід, який не зітреться. Світла памʼять. Я буду за Вами сумувати”.
Заслужений артист України Михайло Хома пригадав історію пісні “Ти не моя” – з телефонного дзвінка, який перетворився на пісню в репертуарі Гіги.
“Дуже шкода втратити Степана Гігу. Пам’ятаю, колись я подзвонив йому й сказав, що написав гарну пісню – “Ти не моя”. Мені тоді здавалося, що вона найбільше пасує саме до його голосу. Степан Петрович взяв її до свого репертуару, і я з радістю слухав, як вона зазвучала в його виконанні”.
Музикант і бас-гітарист Іван Лохманюк написав, що працював із артистом в останні місяці його творчого шляху – і вважає цей досвід особистою честю.
“Я встиг побути частинкою легенди, яка навіки залишила яскравий, світлий слід в українському мистецтві. Дякую за музику, маестро, дякую за відчуття родини. Небеса аплодують Вам!”
Ректор Івано-Франківського медичного університету Роман Яцишин говорив не про сцену – про дружбу. І про те, як пісні Гіги супроводжували моменти, які люди запам’ятовують на все життя.
“Пішов із життя мій Друг Степан Гіга. І це той день, коли слова народжуються важко, але мовчати неможливо… Степан був зіркою, але не далекою. Він був тією, що гріє родини, покоління, серця. Його пісні звучали тоді, коли кохали, чекали, втрачали і вірили. “Золоті роки, золоті літа…” – сьогодні ці слова мають особливу тишу і особливий біль.
Мені боляче, бо пішов не артист, якого знала вся країна. Пішов Друг. Степане, дякую тобі за музику, за щирість, за тепло і за памʼять, яку ти залишив у наших сімʼях. Твій голос не замовк. Він просто перейшов у вічність”.
Журналістка Таїсія Грись розповіла, що знала Степана Гігу ще зі студентських часів в Ужгородському музичному училищі. Вона наголосила: він мав усі можливості для оперної кар’єри, але свідомо обрав естраду.
“Працюючи на обласному радіо, я не оминала жодної нагоди записати зі Степаном свіже інтерв’ю, а він ніколи не відмовляв, завжди був щирим, простим і відкритим у спілкуванні. Потім за талановитим татом свої успіхи на сцені почали виявляти і його діти – Квітослава і Степанчик.
Сьогодні ця велика пісенна родина осиротіла, а музичне Закарпаття й Україна втратили прекрасного сина. Цю всенародну любов видно по сьогоднішній нескінченній сумній стрічці-згадці про нашого земляка від колег-музикантів, культурних діячів і відомих та пересічних шанувальників його таланту. Дуже жаль. Скільки ще могло бути написано, створено, заспівано… Світла тобі пам’ять, дорогий земляче”.
Публіцист і телеведучий Віталій Портников зауважив: для артиста особливим знаком могла стати пізня хвиля популярності серед молоді – вже після десятиліть на сцені.
“Степан Гіга помер несподівано, можна сказати, у момент своєї найбільшої за довге творче життя популярності у молодої великої аудиторії. Те, що він побачив ці зали переповнені молоддю й почув, як “Гомін” переспівує його хіти, можливо, найголовніше визнання.
Адже це визнання і є свідоцтвом нормалізації українського, перетворення України на цивілізацію, у якій кожен знайде собі своє за смаком, а не тинятиметься за піснями по чужих дворах. І так, пісні Степана Гіги ще довго звучатимуть на кожному весіллі і на кожному застіллі, нагадуючи якою різною може бути Україна”.
Науковець і громадський діяч Тарас Кремінь написав, що Гіга критично ставився до артистів, які перейшли на українську вже після початку повномасштабної війни, бо вважав: робити це треба було значно раніше.
“Принциповий і сильний закарпатець. Він критично ставився до тих зірок, які після початку повномасштабної війни перейшли на українську. Він вважав, що це треба було робити з самого початку кар’єри, а не лише зараз, щоб здобути популярність і прибутки.
Друже Степане, Ви стільки зробили для нашої культури, музики та популярності мови, скільки нема і не буде сил у жодного з нинішніх міністерств. Ви – справжнє золото Карпат у національному ореолі боротьби за свободу і гідність нашої держави”.
Голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук зазначила:
“Пішов із життя митець, чий голос, пісні й щирість стали частиною української культурної спадщини. А творчість супроводжувала протягом десятиліть – надихала, додавала сили й торкалася сердець кількох поколінь українців. Світла і вічна пам’ять Степану Гізі. Щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто шанував його талант. Нехай Господь упокоїть його душу, а світла пам’ять про співака назавжди живе у його піснях”.
Директор і художній керівник Закарпатського академічного обласного музично-драматичного театру Рудольф Дзуринець наголосив, що голос і пісні Гіги були частиною його життя й ширшої української пам’яті.
“Пішов із життя Степан Гіга. Він торкався сердець кожного з нас, хто хоч раз слухав його музику. Його творчість надихала, об’єднувала покоління й залишає по собі світлий слід, який ніколи не зникне. Дякую тобі, маестро, за кожну ноту, за кожний щирий рядок, за теплі спогади, що залишаться з нами назавжди. Твоя музика житиме стільки, скільки ми її пам’ятаємо і співаємо”.
Проректор Університету Короля Данила та депутат Івано-Франківської міськради Олег Андрухів написав про здатність Гіги підтримувати молодших і про те, як він поєднував різні покоління.
“Коли ми починали свої творчі експерименти, Степан Петрович не гордував вийти на сцену для спільного виступу, знятися в передачі, підтримати “початківців” добрим словом і ділом! Чи не єдиний Артист, який в залі та на сцені зумів поєднати три покоління.
Дякуємо, що були і залишаєтеся для нас прикладом Любові: до своїх дітей, родини, до глядача і слухача, до України”.
Міський голова Львова Андрій Садовий зазначив:
“Його музика була поруч із нами у радості й смутку. Вона формувала наші спогади, єднала серця й створювала настрій поколінь українців. На його концертах поруч могли стояти батьки й діти. Не кожному артисту дано так світло й природно об’єднувати людей. Його пісні житимуть із нами завжди”.
Народний депутат України Микола Княжицький написав про Гігу як про закарпатця, який став народною зіркою Галичини, а згодом – усієї України, як і мріяв сам артист.
“Відійшов Степан Гіга , закарпатець, який став головною народною зіркою Галичини, а уже й цілої України. Так, як він мріяв. “Яворину “і “Золото Карпат” давно переспівували популярні виконавці. Кажуть , що хор “Гомін” розкрутив пісню ” Цей сон”, але ж все навпаки. Завдяки цій пісні і виконанню, звичайно, про “Гомін” також дізналася Україна.
Зараз, у час війни, усе по-справжньому українське повертається і стає народним, і у цьому секрет популярності Степана Гіги”.
Про артиста
Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року у селі Білки на Закарпатті. Перші кроки в музиці робив ще школярем – грав на баяні та брав уроки вокалу. Після 10 класу працював слюсарем, згодом – водієм вантажівки.
Повернувшись з армії, навчався в Ужгородському музучилищі, був учасником і керівником ансамблю “Зелені Карпати”. У 1983 році вступив до Київської консерваторії на вокальний факультет. Уже на другому курсі став солістом синтез-групи “Стожари”, а у 1988 році – солістом Закарпатської обласної філармонії.
Через рік артист створив джаз-рок групу “Бескид”. Після розформування гурту у 1991 році заснував власну студію звукозапису “GIGARecords” – тоді ж уперше спробував себе в аранжуванні та написанні пісень.
Дебютний альбом “Друзі мої” Степан Гіга презентував у 1995 році. У 1998-му отримав звання “Заслужений артист України”, а 28 грудня 2002 року – звання народного артиста України.
З 19 листопада Степан Гіга перебував у лікарні у важкому стані. Тоді співаку провели термінове оперативне втручання.
