У Мукачеві 18 січня провели першу квітотерапевтичну зустріч для партнерок і матерів військовослужбовців, зокрема тих, чиї близькі загинули на війні.
До заходу долучилися близько 40 жінок. Вони створювали букети, спілкувалися між собою та ділилися особистими історіями втрат і сили.
Серед учасниць була Стелла Красівова – дружина загиблого підполковника Миколи Красівова. Під час занять вона згадувала про чоловіка та його ставлення до неї:
“Чоловік завжди мені дарував квіти. Навіть коли я приїжджала до нього в Миколаїв, бо ми як волонтери їздили, привозили допомогу. І кожен раз в моєму житті були квіти”.
Зустріч провела Альона Чубашева – мати п’ятьох дітей, одна з яких втратила сина на війні. Її син Олексій Чубашев з позивним Рекрут загинув, захищаючи Україну.
Вона пояснила, для кого організували захід:
“У нас був захід для жінок військових, для матерів, чиї діти загинули або чиї воюють, і чиї родини дуже близько стикнулися з війною. Це були люди й жінки, в яких є горе у житті”.
Альона додала, що її син хотів би бачити її сильною:
“Він би хотів мене бачити сильною, впевненою в собі, людиною, яка показує стандарт життя для своєї родини, для своїх онуків, для дітей. І в цілому людиною, яка хоче перемогти над тим ворогом, який забрав життя моєї дитини”.
Захід у Мукачеві провели вперше. Його ініціювала голова ГО “Український штаб міжнародної дипломатії” Анжела Кондратюк.
Вона розповіла, що подію організували коштом самої громадської організації:
“Кожна із членкинь долучається фінансово до певного проєкту. А також оточення наше, і є певна довіра до людей, друзів, знайомих, до яких можна також звернутися і попросити якоїсь фінансової підтримки”.
Учасниці не лише створювали квіткові композиції, а й відкрито говорили про свої почуття.
Ольга, яка прийшла разом з іншими матерями загиблих захисників, зазначила:
“Прийшла на цей захід зі своїми подружками, матерями таких же загиблих героїв. Було щастя доторкнутися до живої природи. Скласти ту композицію, то не лише композиція квітів, а композиція наших почуттів, наших бажань, наших бачень, які ми клали в ті букети”.
Ще одна учасниця, Оксана, говорить про потребу жити далі, не залишаючись у тіні втрати:
“Багато жінок живуть в тіні свого горя і не можуть з неї вийти. І живуть тільки заради того, щоб підтримувати пам’ять. Так, пам’ять треба підтримувати. Наші рідні живуть з нами, доки ми їх пам’ятаємо. Але треба жити далі. Культ мертвого героя не потрібен. За цю країну треба жити, а не помирати”.
Організатори планують продовжувати подібні зустрічі, аби жінки, які пережили втрату або живуть поруч із війною, мали простір для підтримки, діалогу та відновлення.
