Звичайна жувальна гумка, яку багато хто сприймає як дрібницю, може помітно впливати на роботу мозку. Нові наукові узагальнення показують – жування здатне активувати зони, пов’язані з увагою, рухом і регуляцією стресу, хоча цей ефект має свої межі.
Людство жує вже тисячі років. Археологи знаходять докази того, що ще близько 8000 років тому мешканці Скандинавії жували березову смолу, розм’якшуючи її для практичних потреб. У різні епохи деревну смолу жували греки, корінні народи Америки та майя – не лише задля користі, а й для заспокоєння.
Масовою звичкою жування стало наприкінці XIX – на початку XX століття, коли Вільям Ріглі-молодший перетворив гумку на комерційний продукт. Її активно рекламували як засіб проти нервового напруження, голоду та розсіяної уваги.
Ще у 1940-х роках науковці зафіксували, що жування знижує напругу, але пояснити механізм не змогли. Лише зараз дослідження поступово підводять до відповіді.
Що відбувається в мозку під час жування
В огляді 2025 року вчені з Щецинського університету проаналізували понад 30 років нейронаукових досліджень, щоб з’ясувати, як жування впливає на мозок. Для цього використовували сучасні методи візуалізації та реєстрації мозкової активності.
- магнітно-резонансну томографію
- електроенцефалографію
- ближню інфрачервону спектроскопію
Аналіз показав – під час жування активуються не лише моторні та сенсорні зони, відповідальні за рухи щелепи. До процесу залучаються й вищі ділянки мозку, які беруть участь у концентрації, пильності та емоційному контролі.
Огляд також підтвердив попередні спостереження: у ситуаціях помірного стресу жувальна гумка може знижувати відчуття тривоги. Під час лабораторних експериментів це проявлялося, наприклад, при публічних виступах або виконанні складних розрахунків у голові.
Втім, ефект працює не завжди. У більш напружених медичних ситуаціях – зокрема перед операціями – жування не демонструвало помітної користі. Не допомагало воно й тоді, коли учасників навмисно ставили перед нерозв’язними завданнями, що викликали фрустрацію.
Крім того, в кількох дослідженнях не зафіксували покращення пам’яті: люди, які жували гумку, не краще запам’ятовували списки слів чи історії. Підвищена увага, якщо й виникала, зникала невдовзі після того, як жування припинялося.
“Хоча ці ефекти часто є короткочасними, діапазон результатів підкреслює здатність жувальної гумки модулювати функції мозку, що виходять за межі простого контролю рухів рота. Водночас наразі нейронні зміни, пов’язані з жуванням, не можна напряму пов’язати з позитивними поведінковими чи функціональними наслідками”, – зазначили автори огляду.
Таким чином, жувальна гумка може стати простим інструментом для короткочасної концентрації або зниження напруги, але очікувати від неї універсального ефекту не варто. Наука лише починає розкривати, як саме ця давня звичка впливає на мозок сучасної людини.
