Боєць 120-го окремого розвідувального полку Василь Раняк із Хуста, який під час виконання бойового завдання біля Торецька втратив обидві ноги, нині проходить лікування у Вінниці та готується до протезування. Попри поранення, він зберігає силу духу та планує повернення до активного життя.
До війни Василь був спортсменом і займався боксом. Каже, саме спорт сформував витривалість, яка стала критичною під час служби. Хоча мав право не воювати через опікунство над батьками з інвалідністю, свідомо пішов на фронт. Там працював із дронами-камікадзе типу “Вампір” — оснащував їх і запускав на виявлення та знищення ворога.
“Ми працювали на випередження — головне було не дати їм накопичити сили в нашому секторі”, — розповідає боєць.
Уперше він зіштовхнувся з ворожими дронами в Покровську, де успішно ліквідував групу російських штурмовиків. Однак вирішальне випробування чекало під Торецьком. Напередодні Великодня, під час повернення з позицій, Василя поранив ворожий FPV-дрон.
Вибух був миттєвий — з характерним запахом плавленого пластику. Василь зазнав важких поранень обох ніг, ще один дрон згодом вразив техніку, біля якої він перебував. У критичному стані його доставили до стабілізаційного пункту, а потім — у лікарню імені Мечникова, де провели вісім складних операцій. З тіла вилучили уламки, частина з яких досі залишається всередині.
Нині Василь лікується у Вінниці. Попереду ще одна операція на вусі. Протезування проходитиме у львівському центрі Superhumans. У перервах між процедурами він займається фізичними вправами та малює. Його малюнки — це окопи, дрони, позиції. Не для виставок — лише для себе.
“Я не художник. Але малюю, щоб не забути”, — каже військовий.
Попри поранення, Василь не втрачає мотивації. Мріє знову піднятися на Хустський замок, як символ перемоги над усім пережитим. Каже, найбільша сила України — в її незламних людях.
“Наші хлопці — це козаки. Їхня воля незламна. Я бачив це щодня”, — говорить боєць.
