Напередодні Різдва волонтери громадської організації “Помагатори” принесли у заклад відчуття дому для захисників, які проходять реабілітацію в Ужгородській міській лікарні. Вісім літрів куті, приготовленої руками небайдужих, вистачило, щоб потішити близько шістдесяти військових.
Волонтери вже третій рік поспіль організовують для військових солодкий подарунок у вигляді куті. За словами Тетяни, яка входить до команди, це не просто десерт, а частинка родинного свята, якої бракує тим, хто опинився далеко від дому.
“Хлопцям дуже подобається, потім ті, що виписуються, постійно питають навіть рецепти, як її варити. І тому хочеться зробити їм трохи родинного свята, бо вони тут самі,” — розповідає Тетяна.
Ян, військовий зі Збройних сил України з Чернігова, відновлюється після уламкового поранення з жовтня. Він підкреслює, що такі відвідини допомагають відчути турботу і піднімають настрій.
“Коли приходять волонтери, воно якось розвіює обстановку. Дуже приємно, що людям небайдуже. Дітки приходять, малюнків багато — дивіться скільки — картини нам приносять, смаколики постійно. Я давненько так не їв куті, бо минулі Різдва застав на війні,” — ділиться Ян.
Володимир, який проходить реабілітацію з листопада, теж відзначає особливу атмосферу свята у палатах.
“Приємно, що приходять, вітають, підготовлюють. Були діти, писали записки. Навіть коли їх читаєш, якось спокійніше до цього ставишся. Хоч свято, але відчувається турбота,” — говорить військовий із Кіровоградщини.
Голова ГО “Помагатори” Вікторія Суліма пояснює: кутя та інші традиційні страви — це не просто символи свята, а спосіб подарувати військовим відчуття дому. Окрім куті, волонтери принесли рибу, а ужгородські пластуни передали Вифлеємський вогонь миру, який рознесуть по палатах.
“Кутя — це частинка дому, частинка домашнього різдвяного вечора. Ми також будемо пригощати рибою, а пластуни передали вогник миру, який рознесемо по всіх палатах,” — зазначає Вікторія Суліма.
Такі ініціативи додають святкового настрою, підтримують бойовий дух та нагадують військовим, що далеко від рідного дому їх не забувають.











