Михайло Сливка вже понад десять років допомагає туристам, які опинилися у небезпеці в горах Закарпаття. Його робота — це не лише професія, а щоденна боротьба за життя людей у складних умовах.
Ідея стати рятувальником з’явилася у Михайла спонтанно. “Знайомий розказав мені про вакантне місце в підрозділі гірських рятувальників, та й освіта підходила, тож я вирішив спробувати — тоді ще не розуміючи відповідальності та важливості цієї роботи”, — пригадує він. Відтоді він не шкодує жодної хвилини, адже порятунок людей у горах, за його словами, не менш важливий, ніж ліквідація пожеж чи інших надзвичайних ситуацій.
Пошуково-рятувальні операції можуть тривати довго. “На моїй пам’яті були пошуки, активна фаза яких тривала аж п’ять днів”, — розповідає Михайло.
Головне для рятувальника — віра в те, що людина жива. “Навіть коли телефон мовчить, ми переконуємо себе: з нею має бути все гаразд. Коли зв’язку немає зовсім, ми розпитуємо рідних: чи не похилого віку зниклий, чи немає серйозних хвороб. Але поки не знайдемо людину, тримаємося за одну надію — що вона жива і чекає на нас”, — пояснює Михайло.
Робота в горах — командна. До пошуково-рятувальних операцій залучені не лише гірські рятувальники, а й фахівці інших екстрених служб, рідні, очевидці та готельєри. Наявність зв’язку або координат зниклого значно спрощує процес: “Пощастить, коли з людиною є бодай якийсь зв’язок. А якщо вона ще й може надіслати координати — це вже справжній подарунок долі”, — зазначає рятувальник.
Серед випадків, що запам’яталися, є і кумедні. Одного разу пізно ввечері зателефонував грибник, який заблукав поблизу Ужгорода. “Здавалося б, де там заблукати… Але недарма кажуть, що можна розгубитися й між трьох дубів. Чоловік перелякався і почав бити на сполох. Ми отримали координати і намагалися вивести його з лісу на словах, але безуспішно. Тоді увімкнули сирену на автомобілі й попросили йти на звук. Так ми його й врятували”, — пригадує Михайло.
Рятувальник нагадує, що перед походом у гори обов’язково слід реєструватися у підрозділі гірської пошуково-рятувальної служби. Це допомагає швидко орієнтуватися у ситуації: маршрут, кількість людей у групі, досвід та стан здоров’я — усе це важлива інформація для порятунку.
- Реєстрація — перший орієнтир у пошуково-рятувальних роботах.
- Це дозволяє виграти час і врятувати життя.
- Ніяких зайвих даних рятувальники не збирають, тільки мінімум для безпеки.
“Кожен, хто йде в гори, має пам’ятати: реєстрація — це не формальність, а елементарна турбота про власну безпеку”, — підсумовує Михайло Сливка.
