Майстриня Галина Комендант разом з великою родиною виїхала зі Сумщини майже з-під кордону з Росією і почала все з нуля в Ужгороді. Тут вона поєднала волонтерство, творчість і навчання та запустила мистецький проєкт про видатних жінок Закарпаття, образи яких втілила в гіпсі.
Від прикордонної Свеси до затишного Ужгорода
Галина родом із селища Свеса Сумської області, що розташоване приблизно за 15 кілометрів від кордону з РФ. Звідти її родина виїхала заради безпеки дитини. Спочатку зупинилися у кумів на Київщині, а згодом чоловік знайшов роботу в Ужгороді і перевіз усіх туди.
Тепер майстриня живе на Закарпатті разом з чоловіком, двома синами, своєю мамою, мамою чоловіка та вівчаркою. Переїзд планували як довгостроковий, тож шукали окремий будинок, де вистачить місця всім членам родини і тварині.
До переїзду Галина була в декреті. До цього працювала директоркою будинку культури у Свесі, організовувала свята і різні події для громади, відкрила гурток рукоділля для дорослих, де виготовляли новорічні прикраси, мотанки і планували займатися витинанкою.
Раніше її професійне життя було пов’язане і з зовсім іншою сферою – газовою службою. Паралельно вона писала сценарії свят, проводила їх і навіть продавала свої розробки через інтернет.
Пряники як терапія і шлях до артпростору
Ще до війни творчість зайняла окреме місце в житті Галини – вона випікала та розмальовувала пряники. Це заняття стало для неї способом відновити внутрішню рівновагу після напруженої роботи з людьми.
“Після дня, коли в газову службу телефонують переважно зі скаргами, а на святах гучно і багато шуму, приходиш додому, береш пряник, який пахне медом, і починаєш малювати. На ньому з’являється візерунок – і це дуже заземлює”, – каже майстриня.
Повернутися до випікання пряників вона планує і в Ужгороді. Зараз працює в артпросторі “Ліс”, де разом із засновницею Юлією Дуб та іншими майстринями готує різдвяні набори “Спадщина карпатського Різдва”. У цих наборах будуть і пряники.
З Юлією Дуб Галина познайомилася на ужгородському “Сакура Фесті” – саме там вона відповідала за одну з фестивальних локацій. Знайомство поступово переросло у постійну співпрацю.
Навчання і гранти – крок до власної справи
У новому місті Галина не лише шукала роботу, а й можливості для розвитку. Вона долучилася до програми “Повір 2.0” від “Дія.Бізнес” в Ужгороді – проєкту підтримки жінок, які хочуть започаткувати власну справу.
“Я прийшла на програму за спілкуванням і за відповіддю на запитання, чого насправді хочу. Війна навчила нас жити тут і зараз, тож в Ужгороді я почала шукати, як можу використати свої навички на новому місці. Цей проєкт допоміг мені по-справжньому повірити в себе”, – розповідає Галина.
У межах програми були заняття з управлінського обліку, організації виробництва, розрахунку точки беззбитковості, зустрічі з психологом і маркетологом. Після кожної теми майстриня ловила себе на думці, що хоче це спробувати на практиці.
Гіпсові історії про жінок Закарпаття
Після обговорень із Юлією Дуб народилася ідея сувенірної лінії, присвяченої видатним жінкам Закарпаття. На її реалізацію Галина отримала грант від “Дія.Бізнес”. За ці кошти виготовили майстер-моделі для гіпсових статуеток і придбали вібростіл.
Так з’явився проєкт “Жінки Закарпаття” – серія з п’яти гіпсових образів, у яких втілено теми лідерства, любові, творчості, просвіти та волонтерства. Його героїні – Ілона Зріні, Кристина Чакі, Ірина Волошина, Єлизавета Грабар та Миколая Божук.
“Вивчати їхні історії було неймовірно цікаво, бо кожна з цих жінок дуже сучасна. Ілона Зріні взяла на себе чоловічу роботу – меч і відповідальність за оборону замку. Сьогодні жінки теж беруть на себе багато. Ірина Волошина організувала освіту в складний час, боролася за право українських жінок навчатися і мати гідне місце в суспільстві. Це питання актуальні й зараз, тому я вважаю цей проєкт живою історією”, – пояснює авторка.
До проєкту Галина створила і сайт, де розповідає історії героїнь та пропонує пройти тест на схожість із однією з них. Офіційна презентація ресурсу ще попереду.
У планах майстрині – проводити освітньо-розважальні заходи у форматі квізів, аби показати зв’язок цих історій із сучасністю і познайомити з ними ширше коло людей.
Майстерня повного циклу і другий грант
Щоб проєкт “Жінки Закарпаття” мав повний виробничий цикл – від ідеї до продажу – Галина подала заявку ще на один грант, цього разу від обласної військової адміністрації.
“Я зрозуміла, що хочу розвивати цю справу далі. Коли зіткнулася з вартістю робіт на різних етапах, стало очевидно – треба все робити самій в одному місці. В заявці я описала майстерню, де буде весь шлях: ескіз на комп’ютері, 3D-модель, друк, силіконова форма і далі вже виготовлення продукції. Тобто повний цикл”, – каже майстриня.
Зараз вона проходить курси з 3D-моделювання, щоб власноруч створювати прототипи майбутніх фігур. За кошти гранту придбала 3D-принтер з обладнанням, матеріали та фірмове пакування.
Перші гіпсові статуетки вже представили на заході Dream Forum Uzhgorod для випускниць програми “Повір 2.0”.
“Вони ще не повністю укомплектовані. Кожна статуетка матиме свій паспорт з історією і зверненням до сучасної жінки – щось на кшталт: ти можеш зробити свій крок. Дивися, що вдалося мені – і ти теж здатна”, – ділиться Галина.
Коли найважче – повірити в себе
Повернення до навчання, участь у програмах, презентація власних бізнес-ідей стали для Галини серйозним викликом. Вона зізнається, що найскладнішою виявилася не технічна частина, а внутрішня.
“Мені здається, викладачі зробили зі мною справжнє диво. Вони змусили мене повірити в себе і в те, що ця ідея жива і здійсненна. Якщо інші люди в тебе вірять, якщо вони дають тобі гроші на реалізацію, то чому ти сама маєш сумніватися? Вони бачили багато проєктів і обирали ті, що найбільш підходять. Підтримка викладачів і дівчат з нашої групи була неймовірною”, – каже майстриня.
Підтримують її і колеги з артпростору “Ліс”. Разом із Юлією Дуб Галина готує набори “Спадщина карпатського Різдва” на всеукраїнський конкурс мінігрантів “СВЯТколо: колаборації українських крафтярок”.
“У наборах будуть свічки з майстерні “Лісу”, медяник, янголи з кукурудзи, пряники і цікава історія до всього цього”, – розповідає вона.
Родина, бабусі і маленький хлопчик, що приніс світло
Рідні не одразу сприйняли ідею, що в новому місті Галина стільки часу присвячуватиме творчості, адже спершу потрібно було облаштувати побут і знайти стабільність. Водночас вони підтримали її рішення розвиватися.
Під час декрету більшість сил ішла на молодшого сина.
“Він чудовий хлопчик і суцільний позитив. Мені здається, він народився саме для того, щоб показати – попри все у світі дуже багато любові і щоденної радості, яку треба бачити. Мабуть, якби не він, ми б і далі жили там, під обстрілами, у своєму дорослому ритмі”, – говорить Галина.
Тепер, коли дитина ходить у садочок, часу на роботу і творчість більше. Дуже допомагають дві бабусі, яким по 80 років. Вони активно вишивають на замовлення вже в Ужгороді.
Мама Галини багато років займається вишивкою, у родини є великі картини її авторства. Ці роботи вони також забрали із собою, коли переїжджали.
Нове місто, благодійні ярмарки і свої люди
Адаптація до життя в Ужгороді, за словами майстрині, минула напрочуд легко – саме завдяки тому, що вона швидко знайшла тут однодумців і повернулася до улюбленої творчої роботи.
“Ми вже обрали садочок для дитини, який мені до душі. Це місто достатньо маленьке, щоб пройти його пішки, бо я людина з сільської місцевості, і водночас достатньо велике – тут є і цілодобова аптека, і театр. Ужгород мені дуже подобається, у мене відчуття, ніби це те місто, в якому я завжди мріяла жити”, – ділиться вона.
Разом з іншими майстринями “Лісу” Галина бере участь у благодійних ярмарках, які зазвичай відбуваються двічі на місяць на набережній. Там збирають кошти на дрони для захисників.
На цих ярмарках представлені свічки, гіпсові вироби, набори для створення різдвяних павуків із соломи – усе, що виготовляють у майстерні.
“Тут є простір для творчості і ти не зупиняєшся”, – каже Галина.
Окреме задоволення для неї – проводити майстер-класи і спостерігати, як люди розкриваються через творчість.
“Після обстрілів і втечі, коли на першому місці були безпека і родина, ти виїжджаєш майже з порожніми руками, думаючи, що це на тиждень. Мені треба було постояти на ярмарку, щоб зрозуміти, навіщо людям ці свічки і прикраси. Зараз я бачу, як у них з’являється усмішка, як вони розслабляються, коли беруть вироби до рук, вдихають аромат. Відчувається, що це людям справді потрібно”, – пояснює майстриня.
Як зробити перший крок і не злякатися
Для тих, хто хоче розпочати власну справу, але боїться невдачі, Галина має просту й практичну пораду – подаватися на грантові програми.
“Грант – це можливість зробити щось, що може і не вдатися. Ти не вкладаєш свої гроші, але отримуєш знання. Навіть якщо грант не виграєш, у голові вже починає вибудовуватися розуміння, куди рухатися далі”, – каже вона.
Вона додає, що жінки з її групи, які не отримали фінансування, не зупинилися – пішли навчатися далі.
“Це все одно рух. І це безцінне спілкування – поруч з тобою люди, які хочуть щось зробити і вже щось зробили. Ти отримуєш їхній досвід і енергію, розумієш, що не одна хочеш змін. Навіть якщо друзі чи близькі не розуміють, навіщо тобі ці кроки. Якщо хочете щось почати – починайте. Бо завтра може просто не настати. Є тільки зараз”, – наголошує Галина Комендант.
Історія Галини – про те, як із досвіду роботи в газовій службі, декрету та вимушеного переїзду народжується нова реальність, у якій творчість, підтримка інших жінок і пам’ять про героїнь минулого стають фундаментом для майбутнього.
