Начальниця управління соціального захисту населення Мукачівської міськради Наталія Зотова нині служить у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”. Вона стала єдиною жінкою та найстаршою серед всіх на полігоні під час проходження військової підготовки. Навіть перебуваючи у ЗСУ, Наталія продовжує дистанційно координувати частину роботи свого управління.
Службу жінка розпочала у лютому 2024 року як доброволиця. В інтерв’ю вона поділилася власним досвідом адаптації до армійських реалій, роботи на сході країни, а також розповіла про власну мотивацію і проєкти, якими опікується у тилу.
Адаптація на полігоні і служба у “Едельвейсах”
За словами Наталії, звикнути до нового середовища їй допомогла сильна мотивація. Вона зізнається: пройти навчання на полігоні було непросто, однак вона впоралася з усіма випробуваннями і отримала базову військову підготовку. Саме це дало їй змогу потрапити на схід — туди, куди прагнула від початку.
“Хотіла відчути цю війну, подивитися в очі власному страху, бути поруч із тими, хто не боїться боронити Україну. В оточенні таких людей і сама стаєш сильнішою. Бійці 10-ї ОГШБр — справжні титани, як і квіти едельвейси: незламні, витривалі, здатні вистояти у складних умовах і дати відсіч ворогу”, — каже Наталія.
Вибір на користь фронту та підтримка сім’ї
Піти доброволицею у ЗСУ Наталію надихнули власна сім’я та бажання зробити внесок у перемогу. “Хочу мати спільну тему для розмов із чоловіком, який з перших днів на фронті, друзями, родичами, що теж воюють. Мрію сказати онукам, що зробила все, що могла, заради їх майбутнього у вільній Україні”, — пояснює вона.
Колеги були здивовані рішенням Наталії, хоча згодом підтримали її вибір. Вона продовжує віддалено стежити за роботою свого управління, консультує колектив, а також бере участь у впровадженні важливих для громади соціальних проєктів. Зокрема, створення простору для ветеранів, відкриття денного догляду для дітей з інвалідністю та ініціатива щодо підтриманого проживання для літніх людей і людей з інвалідністю.
Журналістика, блогінг і сила слова
У минулому Наталія працювала журналісткою і блогеркою, але цей досвід не афішувала під час мобілізації, щоб не потрапити до пресслужби. Згодом, під час служби, вона почала писати про свої переживання на фронті — це стало для неї способом психологічного розвантаження. “Перші тексти я опублікувала у Facebook, і вже зранку була вражена кількістю відгуків. Усвідомила, що маю фіксувати цю війну з перших вуст. Це важливо — і для тих, хто тримає тил, і для наступних поколінь”, — зазначає вона.
Що допомагає триматися на фронті
Головною мотивацією Наталії є віра у перемогу. Вона мріє повернутися до рідних з перемогою і надолужити те, що забрала війна. “Тут, у зоні виконання завдань, віра в перемогу дуже сильна. Діти, онуки, мама — я хочу повернутися до них з Перемогою”, — зізнається військова.
